3 квітня 2024 р.

Лоєва. Знайомимося з визначними пам'ятками карпатських сіл

Лоєва – село у Надвірнянському районі Івано-Франківської області, розташоване за 5 кілометрів від районного центру та 45 – від обласного. Село простягнулося біля підніжжя гір Татарка, Лисяня та Страгора. Згідно з оповідями, цими карпатськими вершинами бог Перун їздив на колісницях, а на двовершинній Страгорі був культовий центр і святилище давніх слов’ян. Оглядова вежа дозволяє окинути поглядом околиці та сусідні гірські масиви. Не лише живою природою Карпат можна насолоджуватися, перебуваючи в Лойовій, а й ознайомитись з іншими визначними пам’ятками села.


Документальні свідчення, у яких згадується Лойова, датуються другою половиною XVII століття. У XVIII столітті у селі була філіальна церква, яка належала до парафії у Надвірній. До наших днів збереглася її послідовниця, зведена у 1835 році. Святиня розташована в південній частині села і від зупинного пункту до неї довелося йти ще 2 км.
 
Лойова. Страгорський хребет

Маршрутки з Івано-Франківська до Буковеля чи Яремче – не рідкість, але проїхатися дизелем до пасажирської платформи варто, щоб побачити об’єкт австрійської залізничної спадщини. Двірець був побудований у 1895 році разом із залізничним полотном між станціями Делятин та Надвірна. Станційна будівля Львівської залізниці, яка справно прослужила залізничному господарству близько 100 років, ніяк не використовується і руйнується через природні катаклізми і за допомогою людської жадібності. За радянських часів працівники сталевої магістралі вирішили прикрасити керамічною плиткою вокзал так званого альпійського типу і навіть виклали разом із назвою станції комуністичне гасло російською мовою. Згодом напис «Слава КПРС» змінили на «Слава Україні», проте це не допомогло вціліти залізничному палацу. Дах провалився, прогнили перекриття, двері та вікна розбили і міцна будівля перетворилася на руїну. Вокзал міг би бути однією з привабливих туристичних локацій у Лоєвій та всій Івано-Франківщині, однак поки що не заслужив уваги з боку відомства та зусиль місцевої влади. Пасажирська зупинка не обладнана навіть лавочкою, але поблизу неї заслуговує на увагу кам’яний арковий міст, перекинутий через одноколійну залізницю.



Лоєва. Покинутий залізничний вокзал

Від вокзалу-примари до центру села веде ґрунтова дорога – це вулиця Василя Стуса. Садиби потопають у квітах, деякі підключені до зеленого тарифу із встановленням сонячних панелей.




Лоєва. Вулиця Василя Стуса. Житлова забудова

Типовий старенький дерев’яний гуцульський будинок оформлений надихаючим патріотичним написом «Вільна Україна. Ми з Богом».


Лоєва. Гуцульський будинок

Лоєвський ліцей розміщується у двоповерховому будинку 1950-х років, стара шкільна споруда служить допоміжним корпусом. Навчальний заклад має облаштований спортивний майданчик.
 



Лоєва. Ліцей і спортивний майданчик

Лоєву ділить на східну та західну частини автомобільна дорога Н 09 Мукачево-Івано-Франківськ-Львів, через яку я продовжую знайомство з карпатським селом.
 

Лоєва. Автомобільний шлях Н 09 і крамниця біля дороги

У самому центрі Лоєвої підноситься нова церква Воскресіння Господнього, пофарбована ​​в синьо-білі-небесні тони. Вінчають храм позолочені маківки, що все частіше і рясніше зустрічається в сільських громадах УГКЦ. На піднесення до двоярусної дзвіниці ведуть металеві сходи.



Лоєва. Церква Воскресіння Господнього. УГКЦ

На церковному подвір’ї насипано символічну могилу Борцям за волю в Україні та встановлено пам’ятний хрест односельчанам, які загинули від рук служак НКВС.

Лоєва. Пам'ятний знак Борцям за волю в Україні

Сільський будинок культури не зачинив свої двері в період воєнних дій і продовжує роботу гуртків художньої самодіяльності, в яких займаються юні таланти Лойової та діти-переселенці.


Лоєва. Сільський будинок культури і пам'ятний хрест біля клубу

На центральній вулиці, перейменованій на честь Михайла Грушевського, біля каплиці, потрібно звернути праворуч.

Лоєва. Вулиця Грушевського. Каплиця

У тіні вікових дерев розташована церква Преображення Господнього зі статусом пам’ятки архітектури та культури.


Побудована в 1835 році в гуцульському стилі, хрестоподібна у плані з розширеним центральним зрубом та укороченими бічними зрубами.
 


Лоєва. Церква Преображення Господнього. УГКЦ. 1835 р.

Молитовню обтягнули бляхою, лише низ обшили дошками.
 
Лоєва. Церква-пам'ятка. 1835 р.

На центральній частині влаштований восьмигранник із куполом, менші главки вінчають храм із чотирьох сторін. На всіх торцях є двері невеликого розміру, щоб парафіяни входили до храму з поклоном. Однолітка церкви, двоярусна дзвіниця-пам’ятка, також охороняється державою. У невеликій одноповерховій будові зберігається протипожежний інвентар.
 




Лоєва. Церква Преображення Господнього. Дзвіниця і господарська будівля

Оточує Преображенську церкву старий цвинтар з кам’яними та дерев’яними хрестами, на яких написи змито дощами та згладжено вітрами. На храмовому хресті пташки звили гніздо, що символізує благодіяння та продовження життя.
 


Лоєва. Територія церкви Преображення Господнього

Територія церкви упорядкована, є лавочки, багато квітів. За церковним подвір'ям доглядають парфіяни та черниці з конгрегації сестер святого воскресіння, які оселилися у типовому гуцульському будиночку на протилежному боці вулиці.
 

Лоєва. Вул. Грушевського

Автобусна зупинка – це також візитівка населеного пункту, яка несе багато інформації. Колись пасажирський павільйон, розташований на жвавій трасі, прикрасили мозаїкою із зображенням квітів та лісових птахів. Обшарпана споруда для укриття від негоди має непривабливий вигляд і потребує негайного ремонту зі збереженням мозаїчних картин.
 
Лоєва. Автобусна зупинка

До північної околиці сусіднього Делятина залишилося як шапкою докинути, і я продовжила курсувати на південь до пасажирської платформи Любіжня.
 



Лоєва-Делятин. Житлова забудова біля дороги Н 09

Всі знають, і я вже неодноразово звертала увагу на неповторность придорожніх каплиць у карпатських селах. Завжди відчинені двері для мандрівника, доглянутість, вишуканість інтер’єрів – основні відмінності невеликих божниць.
 


Лоєва-Делятин. Каплиці і скульптури Божої Матері

Великі та маленькі крамниці зі звичайним набором продуктів гуцули прикрашають дерев’яними скульптурами та іншими оригінальними штучками, що надає торговим точкам національного колориту та приваблює покупців.


Делятин. Крамниця

Храм Пресвятої Трійці у користуванні греко-католицької громади.
 
Делятин. Церква Пресвятої Трійці

Пам’ятний знак Борцям за волю в Україні і символічний курган. Десь тут потрібно скосити кут і повертати праворуч до залізничної платформи Любіжня.

Делятин. Пам'ятний знак Борцям за волю в Україні

Стежка вела до яру по чагарникам, а потім ледве проглядалася вздовж струмка по зім’ятій траві.

Різнобарв'я в болотній низині

Потім стежка вскочила на крутий пагорб, південне передгір’я Страгорського хребта, з якого проглядалася північна ділянка Делятина. Панорами захоплюють дух і не відпускають мандрівника, але потрібно встигнути на дизель, а до залізниці ще йти пагорбами не з комареву ніжку.
 

Делятин. Вигляд на північні околиці

Розсипи житлових будинків на схилах гірських масивів не формують рівних вулиць і тому відстань може подовжуватися маневруванням між садибами кам’янистою дорогою. Залізниця в цій місцевості не відрізняється прямолінійністю, навпаки, дугоподібність, вигнутість шляху надає подорожі в поїздах мальовничості та динамічності. Ну а похід по шпалах точно приведе до зупинного пункту.



За 2 години 20 хвилин пройдено приблизно 8,5 кілометрів грунтівкою, узбіччям асфальтованої дороги, лісовою стежкою та по шпалах. Пасажирський пункт Любіжня має одну платформу, є навіс з лавкою для очікування рухомого складу. Дизель Івано-Франківськ-Врохта прибув майже без запізнення, затримався лише на 15 хвилин, що за нинішніх часів можна пояснити і припустити. Головне, що зручний пасажирський транспорт функціонує, і залізничники сумлінно працюють на користь пасажирів.



Делятин. Зупинний пункт Любіжня

Немає коментарів:

Дописати коментар